Сьогодні ми живемо в цікаві та жахливі часи. Часи якоїсь дивної війни, котра є, і котрої не існує водночас. Вона розривається на Сході нашої країни страшними вибухами по людських життях, вбиває сотні та тисячі ні в чому неповинних людей та триває не перший місяць натомість обіцяних годин.
До недавнього часу слово «біженці» в більшості українців могло асоціюватися з подіями на Близькому Сході. А ще можливо із сухими цифрами в новинах. Російська агресія в Криму, а згодом трагічні та криваві події на Донбасі зробили його для нас значно ближчим і зрозумілішим. Безперечно, в Україні немає такого стану, який би передбачав надання статусу біженця для українців за кордоном. "Відмову можуть обґрунтувати тим, що в країні є безпечні території, де відсутнє жодне переслідування. Скажімо, у західних областях України.
Варто навести з цього приводу деякі цифри, які стосується саме однієї із областей західного регіону України, мава йде про Хмельничинну. Станом на кінець 2014 року в згаданій області 2632 сім’ї (4947 осіб) отримали грошову допомогу від держави, як громадяни України, які перемістились з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції. Що стосується соціального забезпечення громадян переміщених з АР Крим і м. Севастополь, то на кінець 2014 року до управління соціального захисту населення Хмельницької області звернулося 64 особи, 62 з них призначено соціальну допомогу.
На сьогоднішній день в Україні офіційно налічується близько 300 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Приблизно 5 мільйонів людей живуть у зонах, порушених конфліктом. Єдиного реєстру немає, а з урахуванням людей, які перечікують у родичів або орендують помешкання самостійно, не звертаючись по соціальні виплати в держструктури, цифра може бути удвічі-втричі більшою. Є і такі, що поїхали за кордон – найбільше до Росії. За попередніми даними від початку 2014 року до РФ виїхали близько 130 тис. українців.
Особливо важка ситуація склалася в районах, які перебувають під контролем сепаратистів. Доступ туди обмежений в силу відсутності безпеки, а запаси предметів гуманітарної допомоги у місцевих організацій і груп Червоного хреста вже закінчуються. Ця ситуація ускладнилась ще й тим, що тривалий час бойовики не пропускають на території Донбасу, які їм підконтрольні, гуманітарну допомогу від України та міжнародних організацій, в тому числі від Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Варто відмітити, що Україна в змозі сама забезпечити продуктами і речами першої необхідності людей, що опинилися заручниками ситуації, однак бойовики цю допомогу не пропускають. Уряд України шукає можливість вирішення питання створення гуманітарного коридору через залучення ООН, ОБСЄ та Червоного Хреста, аби доставити гуманітарні вантажі, або передавати продукти і речі через керівників соціальних закладів, які знаходяться на підконтрольних бойовикам територіях. Ключовим питанням при цьому була і залишається - це безпека доставки вантажів, яку мають гарантувати.
Гуманітарний волонтерський рух в Україні на сьогодні залишається основним постачальником допомоги мирному населенню Донбасу, а також слід віддати належне роботі в Донецькій і Луганській областях міжнародних гуманітарних організацій - "Червоний хрест", Всесвітня програма ООН, ЮНІСЕФ та "Лікарі без кордонів".
Ні для кого не секрет, що гуманітарна допомога міжнародних організацій складається з приватних пожертвувань. Занепокоєння за долю жителів Донбасу відчувають не тільки українці з інших регіонів, а й громадяни інших країн - Німеччини, США, Ізраїлю.
На жаль, зараз певною мірою йде політизація питання гуманітарної допомоги для України, вантажівки із-за кордону з продовольством блокують через надмірну бюрократію, не дають дістатися до Донецька, де на "Донбас-арені" відбувається розфасовка продуктових наборів для населення.
Загибель людей від виснаження на Донбасі вже стала реальністю, особливо це стосується людей похилого віку. Лише спільними зусиллями української влади та за участі міжнародних благодійних організацій можна буде сподіватись на всебічне вирішення цієї проблеми.
Усі вищенаведені факти та цифри є абсолютною реальністю для кожного пересічного українця. В цій ситуації зрозуміло лише одне - Україні, як незалежній державі слід самій відшукати себе. Варто зрозуміти, що євроінтеграція – це обопільний процес. Не лише Європа приймає Україну, вона сама стає частиною Україною, надихається та перебирає її найкращі риси: готовність стояти до кінця за своє, протистояти сильнішому за себе в рази ворогу і не відступати ні на крок, творити спільноту із людей різних прошарків суспільства, виживати в критичних умовах і не втрачати при цьому оптимізму. Натомість Захід може навчити Україну порядку, звітності та відповідальності. Захід найближчий союзник українського народу в ці нелегкі часи.
Зараз час не ворожнечі та звинувачень, а час нарешті почути один одного. Діяти спільно проти агресора. Час бути уважними та хотіти почути, бо нам є що сказати і чого навчитися. Захід терпеливо старається дати зрозуміти, що все залежить від самого українського народу. Ми маємо прийняти цивілізовані правила гри, якщо хочемо змінюватися і бути рівними серед рівних. Ми ж можемо запропонувати світові досвід трансформацій суспільства, котрі вже відбулися і котрі ще попереду. Можемо допомогти іншим державам, котрим цей шлях лише належить здолати!
