Економічну частину Угоди про асоціацію Україна – ЄС мають намір підписати за кілька днів у Брюсселі. Неодноразово говорив, що тут - дві сторони медалі. У цілому, підписання Угоди є позитивним. Але його країна отримає у довготерміновому періоді - через три-п’ять років.
Як перший заступник голови комітету ВР з питань агрополітики та земельних відносин, хотів би детальніше зупинитись саме на аграрному секторі.
ПРО РИЗИКИ:
По-перше, після підписання Угоди суттєвих позитивних змін відразу не буде. Насамперед тому, що наші підприємства в плані модернізації (обладнання, технологій, кадрової політики) відстають від європейських. Щоб досягти цих стандартів, українським підприємствам потрібні кошти та час (як мінімум п’ять років);
По-друге, дехто вважає, що коли відкриється європейський ринок, ми відразу отримаємо великі квоти на продаж своєї продукції. Але це не так. Наведу приклад: лише одна компанія «Наша ряба» ПАТ «Миронівський хлібопродукт» експортувала до Росії 65-70 тис. т курятини в рік. Європа дає на це квоту, якщо не помиляюсь, лише на 30 тис. т. Таким чином, ми суттєво втрачаємо ринок. Це при тому, що потужність експорту продукції агросектору України можна було би збільшити у десятки разів;
По-третє, найбільше на першому етапі може постраждати молочна галузь. Сьогодні там не так багато підприємств, які перебудували своє виробництво під євростандарти. До того ж ціна молока на українському ринку зараз дуже низька (хоча українцям вона здається зависокою). Це через те, що продуктивність наших корів є недостатньою. Відповідно, маємо високу собівартість продукції. У Польщі, інших європейських сусідів такі показники набагато кращі. Саме тому в короткий термін ми не зможемо експортувати до них свою молочну продукцію, а от в Україну імпорт з Європи піде значно швидше. Відповідно, зросте конкуренція на внутрішньому ринку. Тому ті підприємства, які працюють ще за принципом Радянського Союзу (а таких у молочній та переробній галузях АПК близько 60-70 %), опиняться перед вибором: або закриватись або шукати інвестиції для того, аби швидко модернізуватися;
По-четверте, бізнес більше не займатиметься вирішенням соціальних питань (утриманням шкіл, дитсадків, ремонтом доріг в селі…). У розумінні західного інвестора бізнес має платити податки, зарплату працівникам і дотримуватися законодавства, а соціальні питання в Європі вирішує держава.
ПРО ВИГРАШІ:
Однозначно, потенціал вітчизняного агросектору набагато більший, ніж нині задіяний. Тому, за умови достатнього фінансування та дотримання технологій, ми можемо у 2 рази збільшити виробництво зернових. Адже родючість українських ґрунтів дозволяє легко отримувати 80 (а то й 100) млн тонн зерна. В перспективі на територію України із Європи перемістилися би свинарські комплекси та комплекси по вирощуванні ВРХ. Навіть машинобудування АПК могло би відновитися за умови надходження європейських інвестицій. Також запрацювали б екологічні програми – сонячні батареї, вітряки. Вони змогли би не лише зекономити аграріям кошти, а й зберегти навколишнє середовище.
Але є одне АЛЕ… Ми зможемо розраховувати на західні інвестиції (кредити, капітальні вкладення) лише в тому разі, якщо в країні буде стабільна політична ситуація і не буде війни…
