Вперше за часи незалежності наша країна перебуває у вкрай важкій ситуації. До тяжкої економічної кризи приєдналася ще й війна на Сході. Коли в Україні нарешті стане знову спокійно, зараз ніхто не береться прогнозувати. Проте всі, безперечно, хочуть миру. Саме з нього, впевнений народний депутат Сергій Лабазюк, розпочнеться відродження нашої держави.
- Пане Сергію, як загасити те полум’я, яким сьогодні охоплений Донбас?
- Насамперед, давайте називати речі своїми іменами. Сьогодні на сході йде справжня війна. Мені дивно, що ніхто, окрім простих українців, не хоче це визнати.Дружня колись до нас держава спочатку матеріально і технічно підтримувала сепаратистські угрупування, а потім взагалі нахабно вдерлася на нашу територію. Українське військо за часи незалежності планомірно знищувалось, воно не отримувало належного фінансування. Якісь кошти в бюджеті, звичайно ж, передбачались, виділялись. Але ж йшли вони не у військові частини, а у кишені чиновників. Коли сталася біда, всі ці функціонери зникли разом з грошима. Проте український народ показав, що в скрутні часи він може з себе постояти. Велика кількість справжніх патріотів – військових, добровольців, волонтерів, благодійників – згуртувалась, мобілізувалась, щоб разом ми здобули таку бажану перемогу, мир та спокій.
- Ви й самі постійно відправляєте в зону АТО допомогу, а також дуже часто їздите туди, щоб особисто підтримати наших вояків.
- Так, справді. Декілька тижнів тому я якраз звідти повернувся. Це був мій шостий візит до зони АТО. Щоразу як буваю там, хлопці ставлять мені нові завдання. Виконувати їх - вважаю своїм обов’язком. За три місяці проведення АТО нами було закуплено більше чотирьохсот бронежилетів, два комплекти радіостанцій, велику кількість одягу, чотири тепловізори, близько двадцяти оптичних прицілів. Крім того, доставили нашим бійцям три броньовані автомобілі – це все було дуже необхідним там, на Сході До наших ініціатив приєднується багато хто з підприємців і простих людей. Якось в громадську приймальню прийшов дідусь і приніс п’ять пар носків та дві зубні пасти – це було шокуюче. Я тоді якраз був на місці і він мені це все дає і каже: «Сину, передай на фронт. Більшого я не можу на свою пенсію купити, але це для мене важливо». Від такого на очі навертаються сльози. Ще один вид діяльності нашого фонду – допомога тим хлопцям, які отримали повістки з військкомату, але в їхніх батьків немає можливості придбати хоча б найнеобхідніше для захисту своєї дитини. Такі люди приходять до громадської приймальні, і ми купуємо одяг, взуття, бронежилети, щоб вони могли свого сина відправити не голим, а хоча б з мінімальним захистом.
- Що ви відчуваєте, коли спілкуєтеся з бійцями на Сході?
- Моральна підтримка – це другий аспект моїх поїздок до зони проведення АТО. Зустрітися, поспілкуватися, почути хлопців, розділити з ними їхній психологічний стан. Зрозуміти не з газети, не з Інтернету, не з чиєїсь розповіді, а безпосередньо від них ситуацію, яка там є. Відверто скажу, кожен раз як їду туди, як би там не було страшно, є бажання залишитися. Та атмосфера серед хлопців, те відчуття справжнього чоловічого патріотизму тримають мене в буквальному розумінні. Ми з ними спілкуємося на одній мові, їм є про що говорити, є що вилити з душі, є багато нарікань до влади, але вони однозначно налаштовані на перемогу і будуть стояти до кінця. Тому особисто я відчуваю гордість за те, що маю можливість спілкуватися з такими людьми, а також їм допомагати.
- Скажу відверто, не часто почуєш від депутата, що він готовий покинути все й піти на війну…
- Я справді так думаю. Мені без усякого лукавства хочеться їхати туди, разом з хлопцями брати зброю і бути в одному окопі, а не стояти осторонь. Такі мої почуття. Але є ще і розум. Він говорить про те, що я взяв на себе відповідальність. Добра Верховна Рада, чи погана, але вона приймає рішення. Дуже часто буває так, що не вистачає буквально одного голосу для прийняття надзвичайно важливого документу. Було б набагато простіше в моєму випадку скласти мандат, коли ще не було мови про перевибори, і сказати: «Все, більше ні за що тут не відповідаю. Я поїхав на схід». Але це набагато менше від того, що я можу зробити своїм голосуванням чи по виділенню коштів на зону АТО, чи по захисту учасників бойових дій певними соціальними законами, чиекономічними рішеннями.
- Як ви вважаєте, коли закінчиться війна на Сході?
- Це станеться тоді, коли буде наведений політичний лад в країні. Зрозумійте, сьогодні ми маємо принципово інше суспільство. Після подій на Майдані, після Революції гідності українці кардинально змінилися. І абсолютно логічним є те, що вони вимагають змін і серед керівників держави. Нещодавно відбулися президентські вибори, зовсім скоро люди будуть обирати нову Верховну Раду. І дуже важливо, щоб туди прийшли саме ті, хто може і хоче працювати. У перші дні в парламенті для мене було шоком, коли від великої кількості депутатів-старожилів я чув: «Тобі що, більше всіх потрібно? Куди ти біжиш і спішиш?» Мене питали: «Ти що, дійсно прийшов працювати?» От такий підхід був, і так воно, на жаль, є. Хочу підкреслити, що є і та категорія людей, які працювали. Саме з такими мені й було по дорозі. В мене більше сорока законопроектів шість - прийнято. При тому, що у більшості моїх колег поданих на розгляд документів – одиниці, а прийнятих законів взагалі жодного.
- Що це за законопроекти?
- Я прийшов до Верховної Ради не з законотворчої чи політичної діяльності, а - з господарської. І одразу зайняв чітку позицію: спершу маю виконати ті завдання, які переді мною поставили виборці. Проблеми, котрі обговорювалися на зустрічах з людьми і які мали вирішення на законодавчому рівні, були основним. Разом з помічниками ми працювали, враховуючи та поєднуючи інтереси громади і інтереси держави. Ось, наприклад, 245 голосів набрала моя Постанова «Про встановлення мораторію на закриття загальноосвітніх навчальних закладів державної і комунальної форм власності». Цим же документом передбачається збільшення коштів державного бюджету на фінансування цільової соціальної програми «Шкільний автобус». 243 голоси набрав законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оформлення спадщини», співавтором якого я є. Цей закон надає право сільським головам оформляти спадщину в межах свого територіального округу. Людям не потрібно буде їхати до нотаріусів в районні та обласні центри.
Також серед моїх законодавчих ініціатив пропозиції щодо відшкодування коштів на лікування учасників АТО за кордоном; скасування пенсійної реформи; створення сприятливих умов для ведення особистого селянського господарства; пільгової торгівлі лікарськими засобами у сільській місцевості; забезпечення особистого голосування народними депутатами України та низка інших важливих пропозицій.
- Чиї законодавчі ініціативи ви підтримували, провладних партій чи опозиційних?
- Коли я йшов до парламенту, то запитував у людей, якого вони хочуть бачити депутата. Відповідь була однозначною: представника народу, а не тої чи іншої політичної сили. Тому весь період роботи у Верховній Раді я залишався позафракційним. Не вступав у жодну з політичних сил, хоча деколи і тиск був, і, не буду приховувати, мали місце спокуси. Але мені вдавалося втриматися від них.
Є різні думки і відносно моєї співпраці з владою та опозицією. Але знову ж таки скажу: я радився з людьми. Вони мене бачили в конкретних діях вже сьогодні. Тому я не підтримував діючу владу, але й не займав позицію критично-опозиційну, як це робили ряд партій чи окремих політиків. Вони все критикували, проте альтернатив не пропонували. Я вичитував кожен закон. Одразу скажу, що досконалих не було ні разу. Але якщо цей він на певному етапі допомагав державі і людям, то звичайно я його підтримував. І навпаки: за злочинні ініціативи або просто заполітизовані теми, які не мають перспективи на життя, я не голосував.
- При цьому на вас, на молодого політика і депутата, здійснювався тиск?
- Він почався вже в перші три-чотири дні роботи у парламенті. Змушували вступати в Партію регіонів. В іншому випадку - обіцяли знайти мої болючі місця. Але мені вдалося вистояти. Був тиск і на окрузі, коли опозиційні депутати приїжджали і розповідали, що я співпрацюю з владою. Звичайно, окремі люди їх чули. Було не легко всі два роки. Сьогодні - тим більше. Проте точно знаю, що я з чистою совістю по відношенню до людей виконав ті завдання, які вони мені ставили переді мною. З окремих питаннях я підтримував як опозицію, так і владу. І немає такого одноголосного «проти всього». Були різні форми голосування. Можу сказати, що хоча й не стовідсотково, бо так неможливо, але у більшості випадків я обирав правильні та результативні рішення для народу.
- Але простих людей, як правило, цікавить, що зробив депутат конкретно для них. Що можете їм відповісти?
- Скажу так: я знаю багатьох своїх колег, які з’являлися в своєму окрузі лише перед виборами. Після здобуття мандату їх ніхто не бачив. Про мне виборці таке навряд чи скажуть. І я цим пишаюся. Горджуся й тим, що в мене було більше 300 зустрічей на рік. Кожен наступний раз на них приходило все більше людей. Їм було важливо поспілкуватися з народним депутатом не через телебачення або газети, а задати запитання і отримати відповідь, дивлячись в очі. В період роботи в округах в мене було по три-чотири зустрічі з виборцями щоденно. Мої рідні та близькі навіть трохи ображалися, оскільки з ними я проводив дуже мало часу. Проте вони розуміють, що на мені лежить велика відповідальність перед виборцями. Також пишаюся тими добрими справами, які вдалося зробити за ці два роки. Це важко і фізично, і матеріально, але моральне задоволення від цього величезне. Наш фонд «Ми поруч» допомагав і допомагає важкохворим діткам. Ми завжди підтримували різні спортивні секції як в місті Хмельницькому, так і в Хмельницькому та Волочиському районах. В обласному центрі та в селах встановили більше ста дитячих майданчиків. Постійно контактуємо з великою кількістю шкіл, дитсадочків, бібліотек. Крім того, закуповуємо та даруємо обладнання лікарням та фельдшерсько-акушерським пунктам, надаємо адресну допомогу, підтримуємо церковні громади.
Окремий напрямок моєї діяльності в окрузі – дороги. Їх ми ремонтуємо, а в деяких селах і робимо «з нуля». До того ж, мені вдалося добитися ,що при формуванні бюджетного плану «Укравтодору» були враховані звернення громадян селищних громад Хмельниччини. Згідно з документом, у місті Хмельницькому, а також у Хмельницькому та Волочиському районах буде проведено капітальний та поточний ремонт майже 40 кілометрів доріг. На все виділено близько 57,5 мільйонів гривень.
- Ваша активність справді вражає. Ви встигаєте кругом, при цьому ви – така ж звичайна людина як всі. Невже не втомлюєтесь?
- Так, я – звичайна людина, яка має можливість допомагати іншим. Хочу підкреслити, всі справи я і наш фонд ми робили разом з людьми. Їм ми пояснювали, що за них ніхто подвір’я до ладу не приведе, дитячий майданчик не зробить, лавочки біля під’їзду не поставить і сміття не прибере. А от якщо об’єднатися – ми матеріалами, вони – фізичною роботою, то разом все вийде. Нам вдалося сотні таких питань вирішити: і спортивні майданчики, і ремонти в різних приміщеннях державної та комунальної власності, і висадка лісопарків. Приємно і позитивно, що люди готові долучатися і разом робити добрі справи. Від цього втомитися неможливо.
Юлія Сивак
