З початком бойових дій на території України на захист нашої держави стало багато добровольців, кількість яких достеменно невідома, оскільки вони не були офіційно обліковані. Сьогодні перед нами постала проблема з пошуком тіл загиблих: органи державної влади, Міністерство оборони України не мають доступу до частини територій на сході України для того, щоб на належному рівні здійснити пошук, ексгумацію та вивезення тіл.
За офіційною статистикою Міністерства оборони України, у зоні АТО з моменту початку бойових дій загинуло 1750 українських військових. Міжнародні організації та різні громадські організації називають іншу цифру, що у декілька разів більша — приблизно 6 тис. осіб. Але ці цифри також не остаточні.
З початком роботи Міжвідомчого центру допомоги громадянам у питаннях звільнення полонених, заручників та віднайдення зниклих безвісти станом на 6 вересня 2014 року було отримано дані щодо 1440 зниклих безвісти осіб та 573 осіб, які перебували у заручниках.
Міжвідомчим центром при Службі безпеки України у взаємодії з іншими правоохоронними органами та громадськими організаціями вживаються заходи по звільненню вказаних осіб з числа заручників, робота в цьому напрямку ведеться постійно.
За період роботи Міжвідомчого центру з вересня 2014 року по травень 2015 року надійшло 3400 заяв про зниклих безвісти осіб або захоплення їх в заручники, опрацьовано дані стосовно майже 7000 осіб, які перебували та перебувають у заручниках, звільнені, загиблі або зниклі безвісти.
Під постійним контролем керівництва держави та Служби безпеки України перебуває робота щодо визволення громадян України з полону бойовиків, а також віднайдення зниклих безвісти осіб. Станом на 22 березня поточного року звільнено (віднайдено) 2510 осіб.
Варто зазначити, що робота з розшуку безвісно зниклих, викрадених і полонених громадян та ідентифікації невпізнаних трупів, виявлених на території проведення АТО здійснюється в тісній співпраці з правоохоронним органами, Збройними силами України, Державною прикордонною службою України, Національним комітетом Червоного Хреста України та волонтерськими організаціями, які приймають активну участь у розшуку безвісно зниклих та звільненні заручників.
Не секрет, що зростання числа зниклих безвісти осіб найчастіше відбувається після активізації бойових дій представниками терористичних організацій, що обумовлено, насамперед, наданням Російською Федерацією зброї та боєприпасів терористам і бойовикам.
Станом на 20 квітня 2015 року за даними Міжвідомчого центру зниклими безвісти в районі проведення АТО значиться близько 1,5 тис. громадян (570 військових, понад 650 цивільних осіб, близько 100 працівників органів внутрішніх справ та Національної гвардії).
Слід зазначити, що існує ціла низка проблем у цьому ключі. Так, питання щодо зниклих безвісти осіб регулюється за цивільним законодавством України. Не враховується той нюанс, що людина зникла під час участі в бойових діях, а не у мирний час. Нівелюються положення наказу №333 Міністерства оборони України, який регулює облік у Збройних Силах України, де чітко зазначено, що у разі зникнення військовослужбовця дається 15 діб на його розшук. Якщо він не знаходиться, не з’являється, є підстави вважати, що він загинув.
По всій території України є тисячі сімей, які втратили в зоні АТО близьку людину — чоловіка, сина, батька, людину, яка була годувальником сім’ї. Це тягне за собою наслідки матеріального і психологічного характеру як для постраждалих родин, так і для всієї країни.
Держава певним чином допомагає сім’ям загиблих, надаючи одноразову грошову допомогу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Така родина отримує статус сім’ї загиблого, який передбачає певні пільги, спрямовані на полегшення матеріальної ситуації в родині, що втратила годувальника.
Проте, щоб отримати підтримку від держави, родина загиблого повинна пройти багато інстанцій, зібрати безліч документів, які підтвердять втрату близької людини у зоні АТО. Однак, проблема в іншому, якщо родинам загиблих військовослужбовців все ж вдається отримати допомогу, то сім’ї добровольців та безвісно зниклих осіб такої можливості позбавлені взагалі.
Ми вже звикли до того, що офіційно в Україні замість страшного слова «війна» застосовують нейтральніше словосполучення «антитерористична операція». Без введення військового стану за чинним законодавством України, родина загиблого повинна чекати 6 місяців, щоб визнати безвісти зниклого загиблим. Тож, сім’ї такого військовослужбовця на державну допомогу протягом шести місяців годі й розраховувати. Мало того, що родина повинна якось справлятися зі своїм болем, переживаючи втрату годувальника, вона повинна шукати можливості для виживання та утримання дітей.
Я переконаний, що наше першочергове завдання, як парламентарів, у найкоротші терміни спростити цю процедуру відповідним внесенням змін до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», оскільки цей закон не виконується повною мірою, а для когось він не працює апріорі – мова йде про сім’ї добровольців.
Підсумовуючи вищезазначене, необхідно розуміти, що сьогодні є реальна проблема із підрахунком безвісті зниклих осіб, оскільки відповідальні органи не мають можливості остаточно назвати єдину цифру. Наступною проблемою є забезпечення державою соціальних виплат сім’ям загиблих воїнів. Реально картина виглядає так, якщо солдат зник безвісти, його, за чинним законодавством, не вважають загиблим ще 6 місяців, тобто за законом він вважається живим, але родина одразу перестає отримувати будь-яку допомогу від держави. Через 6 місяців, коли людину буде визнано загиблою, сім’я зможе отримати допомогу. Лише у тому випадку, якщо пройде усі кола бюрократичного пекла. Як таке може бути в демократичній державі, громадяни якої віддають власне життя за її незалежність? Людина або жива (і тоді їй повинні нараховувати заробітну плату), або мертва (і тоді родині повинні виплатити компенсацію). Третього варіанту бути не може. Це головне завдання, яке сьогодні є нашим обов’язком.
